Зазвичай люди, які зазнають домашнього насильства,

не розуміють, що зіткнулись із ним.

У суспільстві існує думка, що насильством слід вважати лише фізичні вияви агресії.

Що ж таке «домашнє насильство» згідно із законом?

Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер відносять колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширене коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі.

Під економічним насильством в законі значиться умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Якщо з фізичним та сексуальним насильством більш зрозуміло, то з психологічним та економічним насиллям важко розібратися.

Так яке ж воно психологічне та економічне насильство?

Психологічне насильство, відповідно до закону – це словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Дуже часто про психологічне насильство кажуть, що «це просто сварка», «це ревнощі», «це нормально» та «та трохи випив», але це ненормально. Те, що принижує честь та гідність особи, це і є насильство. Це можна довести за допомогою свідків та обов’язково викликати поліцію.

Що робити у разі вчинення домашнього насильства?

• Зателефонувати в поліцію за номером 102.

• За необхідності — звернутися за медичною допомогою —  103.

• Зателефонувати на Національну «гарячу» лінію з попередження домашнього насильства  – 0-800-500-225, або з мобільного 116 111.

• Звернутися до Відділу з питань соціального захисту населення 46-37-08, 46-37-07, 050-811-45-20. Дистанційна консультація «гаряча лінія» 15-47, 0-800-500-335, з мобільного 116-123.

• Отримати безоплатну правову допомогу (44-54-60; 44-54-61; 0-800-213-103).

Заходи, які застосовуються для протидії домашньому насильству.

1) Терміновий заборонний припис стосовно кривдника виноситься працівниками поліції і може містити такі заходи:

— зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

— заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

— заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

2) Обмежувальний припис стосовно кривдника виноситься рішенням суду, яким визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:

— заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

— усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

— обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

— заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

— заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

— заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видається терміном від одного до шести місяців.

3) Взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи;

4) Направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.

  Особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі мають право на безоплатну вторинну правову допомогу (ст.14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу»)